Поняттям «компетентність» українська освіта оперує в значенні, запропонованому європейськими країнами. Експерти започаткованої 1997 р у рамках Федерального статистичного департаменту Швейцарії та Національного центру освітньої статистики США і Канади програми «DеSеСо» («Визначення та відбір компетентностей: теоретичні й концептуальні засади») визначають поняття компетентності (соmpetency) як здатність успішно задовольняти індивідуальні й соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання. Компетентність ґрунтується на знаннях і вміннях, але ними не вичерпується, обов’язково охоплюючи особистісне ставлення до них людини, а також її досвід, який дає змогу ці знання «вплести» в те, що вона вже знала, та її спроможність збагнути життєву ситуацію, у якій вона зможе їх застосувати. Таким чином, кожна компетентність побудована на поєднанні пізнавальних ставлень і практичних навичок, знань і вмінь, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, тобто усього того, що можна мобілізувати для активної дії. Компетентнісний підхід тісно пов’язаний із такими підходами до навчання, як o особистісно орієнтований (оскільки потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі для «всіх» на суб’єктивні надбання одного учня, що їх можна виміряти); o діяльнісний (тому що може бути реалізований тільки в діяльності, тобто в процесі виконання конкретним учнем певного комплексу дій). Перехід до компетентнісного підходу означає переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі, у зміщенні акценту з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування й розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати досвід успішних дій у конкретних ситуаціях, на організацію освітнього процесу на основі тверезого урахування затребуваності навчальних досягнень випускника школи в суспільстві, забезпечення його спроможності відповідати реальним запитам швидкозмінюваного ринку й мати сформований потенціал для швидкої безболісної адаптації як у майбутній професії, так і в соціальній структурі. Перспективність компетентнісного підходу полягає в тому, що він передбачає високу готовність випускника школи до успішної діяльності в різних сферах. Про компетентнісний підхід до формування змісту освіти зазначено в Державних стандартах освіти, його реалізовано в «Критеріях навчальних досягнень». Під поняттям компетентнісний підхід розуміють спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток ключових (базових, основних, надпредметних) і предметних компетентностей особистості. Серед визначених педагогами ключових компетентностей основними є такі: o навчальна (вміння здобувати інформацію з різноманітних джерел різними способами, виділяти головне, аналізувати, оцінювати, використовувати на практиці; складати алгоритм навчальної діяльності; здійснювати навчальну діяльність у взаємодії; прогнозувати результат такої діяльності, докладати зусилля до його досягнення; формулювати, висловлювати, доводити власну думку; здатність навчатися протягом усього життя, підвищувати професійний рівень); o здоров’язберігаюча компетентність (здатність зберігати фізичне, соціальне, психічне та духовне здоров’я – своє та інших людей); o соціальна компетентність (здатність до співробітництва в групі та команді, мобільність, уміння адаптуватись і визначати особисті цілі та виконувати різні ролі й функції в колективі, планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти індивідуальних і колективних дій; уміння визначати й реалізовувати мету комунікації в залежності від обставин; підтримувати взаємини; розв’язувати проблеми в різних життєвих ситуаціях); o загальнокультурна компетентність (спроможність аналізувати й оцінювати досягнення національної, європейської та світової науки й культури, орієнтуватися в культурному й духовному контексті сучасного суспільства; знати рідну й іноземні мови, інтерактивно їх використовувати; опановувати моделі толерантної поведінки, створювати умови для конструктивної співпраці в умовах культурних, мовних і релігійних відмінностей між людьми та народами; застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на систему загальнолюдських цінностей); o компетентність щодо інформаційних і комунікативних технологій (уміння використовувати джерела інформації, зокрема ІКТ, для власного розвитку, технічна компетентність, уміння раціонально використовувати комп’ютер для пошуку, опрацювання й систематизації, зберігання й передавання інформації, оперувати технологіями та знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства); o громадянська компетентність (здатність орієнтуватися в проблемах суспільно-політичного життя, здійснювати захист своїх громадянських прав та інтересів; взаємодіяти з органами державної влади на користь собі й суспільству); o підприємницька компетентність (співвідносити власні економічні інтереси з наявними матеріальними, трудовими й природними ресурсами, інтересами інших людей та суспільства; бути готовим активно діяти, організовувати власну трудову й підприємницьку діяльність і працю колективу; змінюватись і пристосовуватись до нових потреб ринку праці; оцінювати власні професійні можливості та здібності; складати й реалізувати плани підприємницької діяльності, приймати економічно обґрунтовані рішення; презентувати інформацію про результати власної економічної діяльності) Ключові компетентності досягаються в процесі навчання через усі без винятку предмети й виховні заходи. Проте за набуття ключових компетентностей відповідальна не тільки школа: на їх формування впливають сім’я, масмедіа, релігійні та культурні організації. Набуття особистістю необхідних ключових компетентностей важливе для неї, оскільки вони сприяють: • участі в створенні демократичних засад суспільства; • соціальному взаємопорозумінню та справедливості; • дотриманню прав людини й автономії всупереч глобальній нерівності та нерівним можливостям. Ключові компетентності є змінними, вони залежать від пріоритетів суспільства, цілей освіти, а відтак мають рухливу й перемінну структуру. Крім того, на відбір ключових компетентностей впливають суб’єктивні чинники, пов’язані з самою особистістю. Зарубіжні експерти виділяють таку основну рису ключових компетентностей: вони мають бути сприятливими для всіх членів суспільства, відповідними всім людям незалежно від статі, віку, раси, класу, культури, сімейного стану й мови. Найдетальніше класифікацію ключових компетентностей розглянули країни – члени ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку). Багато країн прийняли таку класифікацію як стратегічну умову для впровадження освіти протягом життя. Перелік ключових компетентностей увійшов до рекомендацій міжнародної спільноти (План дій Євросоюзу та Ради Європи, 2002; План дій з навичок і мобільності Єврокомісії, 2002). При вивченні змістового компонента рідної (української) мови «мовна (лінгвістична) змістова лінія забезпечує мовну компетенцію школярів як одного із засобів формування мовленнєвого розвитку», а провідною є мовленнєва (комунікативна) лінія, яка передбачає формування вмінь і навичок у всіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні, письмі), тобто формування комунікативної (мовленнєвої) компетенції. Не претендуючи на вичерпність, спробуємо окреслити найголовніші з компетенцій з рідної мови.
ПРЕДМЕТНІ КОМПЕТЕНТНОСТІ: РІДНА (УКРАЇНСЬКА) МОВА
УЧЕНЬ ЗНАЄ УЧЕНЬ УМІЄ
МОВЛЕННЄВІ (КОМУНІКАТИВНІ) КОМПЕНЕНЦІЇ
Види мовленнєвої діяльності: аудію- вання, читання, говоріння, письмо; форми мовлення (усну та писемну); Види мовленнєвих форм (монолог і діалог); складові ситуації спілкуван ня; основні вимоги до мовлення; типи мовлення, стилі та жанри мовлення; текст, його основні ознаки і т.ін. Розуміти зміст сприйнятого на слух або прочитаного тексту; орієнтувати ся в умовах спілкування, вступати в діалогічне спілкування й підтримува- ти його, будувати усне й письмове висловлювання на певну тему в доцільному стилі й жанрі, вибираючи й поєднуючи різні типи мовлення. і т.ін.
МОВНІ (ЛІНГВІСТИЧНІ) КОМПЕТЕНТНОСТІ
Функції мови в житті суспільства, розділи науки про мову; одиниці мови (звук, значуща частина слова, слово, словосполучення, речення, ССЦ, текст). Знаки письма. Лексичне і граматичне значення слова. Пряме й переносне значення слів. Групи слів за значенням. Походження слів. Загальновживані та стилістично марковані слова. Фразеологізми. Творення слів. Система частин мови. Будова словосполучення. Види речень за метою висловлювання, емоційним забарвленням. Граматичну основу речення, члени речення, види складних речень.
Орфограми та орфографічні правила.
Пунктограми (розділові знаки) та правила пунктуації. Розрізняти звуки мови й мовлення (голосні та приголосні; приголосні дзвінкі та глухі, тверді, пом’якшені та м’які), правильно вимовляти звуки та слова, записувати слова; визначати значущі частини слова; розрізняти частини мови, визначати члени речення, розрізняти види речень за метою висловлювання, емоційним забарвленням, будовою; інтонувати речення відповідно до розділових знаків;
Правильно писати слова, розставляти розділові знаки в реченнях і текстах.
Поняття компетентність сприймається як похідне, вужче від поняття компетентність. Це соціально закріплений освітній результат. Компетенція - об’єктивна категорія, суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень тощо у певній сфері діяльності людини. Складовими предметної компетенції є знання, вміння, ставлення та навички. Отже, компетенції можуть бути виведені як реальні вимоги до засвоєння учнями сукупності знань, способів діяльності, на основі яких формуються певні вміння й навички, досвід ставлень з певної галузі знань, що вкупі породжують якості особистості, спроможної успішно діяти в суспільстві. Предметна компетентність - це сукупність знань, умінь та характерних рис у межах предмета, що дозволяє особистості виконувати певні дії через власне ставлення. Лінгвістична (мовна) компетенція – це знання основ науки про мову, знання про мову як систему, володіння способами й навичками дій з вивченим та виучуваним мовним матеріалом. Комунікативна (мовленнєва) компетентність забезпечує розуміння чужих і створення власних висловлювань у повній відповідності до мети й обставин спілкування, вміння й навички успішної комунікації На часі є уточнення змісту предметних компетентностей і компетенцій. Для реалізації компетентнісного підходу необхідно спиратися на міжнародний досвід, ураховуючи необхідність його адаптування до традицій вітчизняної освіти і потреб суспільства. У рамках Міжнародної програми з оцінювання навчальних досягнень учнів у сфері функціональної грамотності – РІSА (Programme for International Student Assessmtnt) кожні три роки з 1997 р. здійснюється визначення рівня оволодіння учнями необхідними для повноцінного існування в суспільстві знаннями й уміннями. Тестують школярів, які здобули обов’язкову освіту (у 15-річному віці). Вимірюється успішність учнів з читання, математики й природознавства. Вміння, що оцінюються при вимірюванні «грамотності в читанні», становлять три групи: віднаходження в тексті заданої інформації; інтерпретація тексту; рефлексія та оцінка тексту. Тестування проводиться у письмовій формі із застосуванням завдань закритого й відкритого типів. Тексти для читання учні отримують у віддрукованому вигляді. Мета перевірки полягає не у вимірюванні техніки читання, а у з’ясуванні рівня спроможності школяра адекватно розуміти прочитане, робити на його основі висновки, застосовувати самостійно одержані з тексту знання. Таким чином, перевіряється сформованість загальнопредметної (міжпредметної) компетентності. Сьогодні більшість штатів США (у 1970-90 р.р. таких було 40) засобами тестування вимірюють сформованість мінімального рівня компетентності школярів (базових навичок читання, письма, рахування тощо).
Реалізуючись у навчальних програмах, компетентнісний підхід змінює уявлення про оцінювання. Експерти програми «DеSеСо» дійшли висновку, що найактуальнішою є проблема розвитку особистісних здібностей. Результати навчальної діяльності розглядаються як особисті досягнення учня. Важливим стає не наявність у нього внутрішньої організації знань, а здатність застосовувати компетентності в житті та навчанні. Отже, слід рішуче відмовлятись від перевірки рівня засвоєння великого обсягу навчального матеріалу на формальному, репродуктивному рівні. Чи не найактуальнішою умовою запровадження компетентнісного підходу до змісту освіти є реальне розвантаження школярів, оскільки модернізацію освіти не можна здійснювати додаючи все нові елементи до навчальних програм. Передовсім слід відмовитися від так званої енциклопедичності змісту шкільного навчання, формувати в школярів передовсім ті знання, які є необхідними для виконання практичних,ситуативних, ціннісно-орієнтованих, комунікативних завдань. Необхідно поглиблювати диференціацію навчання, особливо профільного, тобто відмовитися від засвоєння всіма учнями знань і вмінь, що є базовими лише для професійної освіти певного профілю. Серйозною перешкодою для впровадження компетентнісного підходу в практику шкільної освіти є недостатність нормативно-методичного забезпечення та неготовність частини освітян усвідомити важливість проблеми. Проте не слід забувати, що компетентнісний підхід – лише один із чинників, що сприяють модернізації змісту освіти, він лише доповнює низку освітніх інновацій, не применшуючи значення класичних підходів.
КОНСУЛЬТАЦІЯ ДО РЕЧІ
Сьогодні існують три моделі аналізу й розбудови освітнього процесу в школі: З погляду змісту: чого навчають у школі? (Аналізові підлягають навчальні програми). З погляду процесу навчання: як школярі навчаються? (Аналізові підлягає навчальний процес). З погляду результатів (Аналізові підлягає набір компетентностей, тобто знань, умінь, навичок, ставлень, якими оволоділи випускники школи). У понятті «компетентність» закладено ідеологію інтерпретації змісту освіти, про який судять «від результату на виході».
ЗМІСТ ОСВІТИ – перелік основних теорій, законів, закономірностей, понять, наукових фактів, правил певної галузі знань, визначених для засвоєння учнями. ЗМІСТ НАВЧАННЯ - те, чого необхідно навчити (для рідної мови – система лінгвістичних знань, термінів, понять), а також система визначених навчальною програмою вмінь і навичок, а також способів діяльності з виучуваним мовним матеріалом.