 «Я часто ходив із дочкою гуляти. Ми йшли до дитячого майданчика. Вона гралася в пісочниці, а я читав газету. Мені завжди здавалося, що ми чудово проводимо час. Але тепер, коли я згадую про це, мені стає зрозуміло, чому Галя постійно зверталася до мене: «Подивися сюди, тату! Подивися, яку яму я викопала!» Я кидав «угу» і повертався до своєї газети. Її голос звучав дедалі наполегливіше і дратівливіше, доки я не казав: «Усе, час додому». Але, прочитавши деякі книжки з виховання дітей, послухавши психологів, я вирішив змінити свою поведінку. Опустившись на коліна, я спробував подивитися на пісочні будинки дочки її очима. Через кілька хвилин ми вже добудовували їх спільно — те, що я відчув, неможливо передати словами. Я відчув, що між нами виникає якийсь новий дивовижний зв’язок. Ми спільно робили щось дуже важливе для неї...» (М., батько шестирічної Галі).
Сьогодні і психологи, і педагоги в унісон стверджують, що справжнє батьківство починається задовго до народження дитини. Бути батьком означає вчитися будувати відповідний світогляд. Адже кожна дитина має право народитися в такій сім’ї, в якій чоловік потенційно був би готовий до батьківської самореалізації. Але поки що ми погано уявляємо, що це таке. Українським татам бракує усвідомленості, українським мамам помітно не вистачає душевної тонкості.
Головні державні установи і громадські організації, які займаються проблемами сім’ї, дедалі частіше говорять про створення діючої програми, націленої на подолання кризи батьківства й «відновлення» еталонного образу справжнього батька. Саме ці питання, а також необхідність введення в календар свят України Дня батька обговорювалися на всеукраїнському суспільному форумі «Роль батька в сім’ї та суспільстві», ініційованому Міжнародним центром батьківства (МЦБ), Міністерством у справах сім’ї, молоді і спорту України, за підтримки Міжнародного гуманітарного центру «Розрада», Всеукраїнського культурно-просвітнього центру «Нове життя» та Інституту сім’ї і сімейного життя.
Як примирити між собою вимоги кар’єри й потреби сім’ї? За яким принципом розподілити домашню роботу? Чи дотримуються тато й мама однакових поглядів на виховання дитини? Скільки часу щодня середньостатистичний батько вділяє своєму синові або доньці і чим наповнює хвилини спілкування? Відповіді на ці прості й навіть трохи банальні, на перший погляд, запитання — насправді найкращий показник того, наскільки глава сім’ї розуміє, що таке «активне батьківство». На жаль, переважна більшість українських тат час, присвячений «метушні» з дитиною, вважає змарнованим... Хоча, за даними останніх демографічних досліджень, тривалість життя чоловіка безпосередньо пов’язана з кількістю часу, виділеного ним на спілкування з дітьми. А якщо згадати співвідношення смертності серед чоловіків і жінок середнього та старшого віку, то виявиться, що потенційно кожен четвертий хлопчик не доживе до своєї пенсії. Напевно, тут є над чим поміркувати.
Зараз у нашій державі понад два мільйони неповних сімей: у більшості з них діти не знають, що таке таткові обійми. Але ця цифра — випад не тільки у бік чоловіків. Адже вони не в останню чергу втрачають свою батьківську відповідальність через мам, які, як правило, перетягують виховну ковдру на себе і добровільно хапаються категорично за все, що стосується дитини. Це нездорове прагнення до матріархального управління в сім’ї простежується в усьому — від вибору дитячого садка до схвалення нової подруги (друга) і вступу в університет.
За словами учасників форуму, всі кризові сім’ї — це саме ті, в яких батько перебуває не на своєму місці, де в нього, у зв’язку з тими чи іншими обставинами, немає «вільного доступу» до участі в житті його дітей. Тому дедалі частіше експерти заявляють, що нові сім’ї повинні будуватися на паритетних стосунках із рівним розподілом батьківських ролей та сімейної праці. «Реалізувати чоловікові свої батьківські можливості можна тільки в один спосіб, — каже учасниця форуму, директор Програми рівних можливостей ПРООН Лариса Кобелянська, — згармонізувати в реальності ті права, які фактично в нього вже є. Наприклад, право на батьківську відпустку. Це можливість узяти на себе частину відповідальності за дитину, за родину, у тому числі й за рахунок свого робочого часу. Ви всі пам’ятаєте, що прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер брав відпустку на три місяці для догляду за дитиною, і це, чесно кажучи, сприймалося трохи екзотично. Але державні діячі вищої ланки роблять це для того, щоб дати приклад нації. Суспільство повинно захотіти прийняти ці правила. Але щоб захотіло, спочатку воно мусить зрозуміти, а щоб зрозуміло — ці ідеї слід пропагувати. Є дані, що середньостатистичний український батько витрачає на догляд за своєю дитиною тільки чотири хвилини на день... «Сімейних уз» бути не повинно — повинна бути сімейна гармонія».
Отож, хороший батько. Хто це? Яким він повинен бути? Які риси або чесноти мати? Якою «мовою» розмовляти зі своєю дитиною? Відповіді на ці непрості і, безперечно, актуальні для нашої нації питання організатори суспільного форуму «Роль батька в сім’ї і суспільстві» подали в такій моделі:
— хороший батько відповідає за збереження життя зачатої ним дитини, бере активну участь у виховному процесі дитини в тандемі з мамою, відповідає за матеріальне забезпечення своєї сім’ї, але таким чином, аби робота не руйнувала здорових стосунків у родині, а також відповідальний за духовне виховання.
Проте, за словами президента Міжнародного центру батьківства Олександра Марченка, щоб ці норми працювали, спочатку нам потрібно змінити свій менталітет, сформувати у свідомості відповідні цінності, повернути не тільки серце тата до дітей, а й серця дітей до батька, залучити чоловіків до активного батьківства. Причому робити це слід і з допомогою цілком конкретних програм, нормативно-правових актів, перегляду трудових договорів, і з допомогою решти економічних, правових та морально-етичних важелів. Напевно, тільки тоді введення Дня батька в календар наших національних свят буде по-справжньому усвідомленим кроком і стане тим маячком, завдяки якому українські чоловіки готуватимуться до свого батьківства і прагнутимуть стати найкращим татом.
До речі, святкування такого дня — аж ніяк не вигадка. На сьогодні в понад сорока країнах світу відзначається День батька, який є підсумковою ланкою широкомасштабної державної політики. Хоча... які б акції не проводилися, процес трансформації все одно повинен починатися з родини, і якщо в ній немає елементарної взаємоповаги між подружжям, про якусь батьківську самореалізацію говорити не доводиться. Як, наприклад, у середньостатистичній українській сім’ї тінейджер зустрічає батька, який повернувся з роботи? У кращому разі — «привіт» через зачинені двері кімнати. Але якщо ми говоримо про сімейну гармонію, в якій неодмінно має бути повага до батька, навряд чи слід практикувати таку форму поведінки, чи не так? Це дрібниці, але саме з них виростає соняшник, ядро й серцевина якого — злагоджена сім’я. У відомого китайського письменника і філософа Хун Цзичена є чудова цитата: «У кожній родині є щирий Будда. У штовханині кожного дня є істинний Шлях. Коли люди можуть, не кривлячи душею, жити в злагоді і з радістю казати одне одному привітні слова, коли батьки і діти люблять одне одного й живуть душа в душу, то це в тисячу разів вище «споглядання серця».
А поки що, за даними різноманітних досліджень, маємо одне розлучення на два сімейних союзи і близько 40% сімей без батьківського тепла. Але ще менший відсоток сімей, у яких функція турботи про дітей у зв’язку з тими або іншими обставинами добровільним тягарем лягла на плечі батька. Таких тат сьогодні одиниці. Напевно, їх усіх можна вважати еталоном хорошого батька. Відповідальність, життєва стійкість, безмежна любов до дітей, непорушна віра в себе — це лише частина рис, якими повинен володіти батько-вихователь. На всеукраїнський форум, який зібрався для підтримки суспільної ініціативи «День батька», приїхало багато таких батьків. За сумлінне виконання батьківства кожен із них отримав відзнаку й тепле подячне слово від міністра у справах сім’ї, молоді і спорту України Юрія Павленка... Мало? Можливо. Але за цією символічною нагородою стоїть щось більше: визнання на державному рівні невидимої, на перший погляд, але цілком відчутної проблеми. Адже, як писав Сухомлинський: «Будь-якого працівника — від сторожа до міністра — можна замінити таким самим або ще більш здібним працівником. Хорошого ж батька замінити таким самим хорошим батьком неможливо».
|