З приходом до школи дитині відкривається спочатку лише зовнішній, формальний бік шкільного життя. Тому першокласник старається поводитися як школяр, сидіти рівно, піднімати руку, вставати при відповіді. Але будь-яке завдання є вплетеним у ситуацію спілкування з учителем. Дитина бачить в ньому головну дійову особу, часом не помічаючи самого навчального предмета
Дитина має бачити в учителі не просто людину, котру поважають, «офіційного» дорослого, а носія навчального змісту. Інакше дитина замість мети - розв'язання задачки - намагатиметься вгадати, чого хоче вчитель, щоб догодити йому. Поведінка дитини в школі має визначатися логікою шкільного предмета та шкільного життя. Виділення предмета навчання і відокремлення його від дорослого (учителя) є центральним моментом вміння учитися. Без цього вміння дитина не зможе стати учнем у повному сенсі.
Батькам бажано бути в тісній взаємодії з учителем. В інтересах дитини і ваших - підтримувати його авторитет. Не слід обговорювати вчителя, якісь помічені вами хиби при дитині. Якщо якісь речі насторожують чи не влаштовують вас, підійдіть до вчителя і наодинці поспілкуйтеся, шукаючи шляхів порозуміння, а не конфронтації. Адже спільно з ним доведеться шукати шляхи ефективної допомоги і підтримки вашої дитини.
Помиляються батьки, коли думають, що допомагають дітям, пропонуючи готові відповіді, даючи переписати чи вирішуючи задачі. Вашою метою є зрозуміти, що саме заважає дитині самостійно вирішити завдання. Можливо, обстановка, втома, перезбудження (треба заспокоїтися, почитати книгу, відпочити) або брак інформації (пошукати її разом), може, нерозуміння суті самого завдання. А для цього перш за все слід спокійно вислухати, обговорити, зрозуміти хід думок дитини, підвести до самостійного знаходження вірного рішення.
Допомагати дитині, підтримуючи емоційно (пригорнути, обійняти, погладити по голові), виражаючи впевненість, що з важкими завданнями вона впорається.
Помічати найменший успіх, підкреслювати навіть невелике досягнення, похвалити дитину, порадіти з нею і за неї.
Не порівнювати дитину з однокласниками, не дорікати, не залякувати і не критикувати дитину, особливо в присутності інших. Розцінювати промахи як тимчасові й такі, що завжди супроводжують людину в оволодінні чимось новим в житті. Націлювати на подолання перешкод і заохочувати.
Найважче дитині оволодівати письмом. Якщо до зошитів для першокласника включені завдання на штриховку - поставтесь із усією серйозністю. Це найкращий тренінг для руки, що готується до письма. Важлива не кількість літер чи рядків, а різноманітні вправи для кисті та пальчиків дитини. Це може бути і точковий масаж, і збирання камінців та каштанів, і побутова праця, пов'язана з дрібними рухами, - різати ножицями, вибирати крупу, збирати сипучі продукти, місити тісто, ліпити вареники тощо.
Не слід зловживати самим процесом писання, примушувати писати на чернетці й переписувати по кілька разів. Головне - не бачити трагедії і не звинувачувати дитину за «погане» письмо. Найбільше допоможе терплячість батьків, готовність разом пройти нелегкий шлях початку нового шкільного життя. «Давай зробимо зарядку для пальчиків, а потім спробуємо написати цю літеру. От побачиш, у нас все вийде».
Ваша власна зацікавленість процесом пізнання нового стане хорошим орієнтиром для дитини. «У вас такі яскраві малюнки в підручниках, веселі зошити й цікаві завдання! Коли я вчилася, такого не було, можеш мені показати, як треба виконувати це завдання?» Ви справді багато відкриттів зробите і для себе особисто, і ця спільна радість відкриття нового так об'єднає! Тоді й діти не будуть пасивними в школі, механічно повторюючи відповіді інших учнів, вибираючи завдання, аби попростіше, а виявлятимуть інтерес до запитань вчителя і бажання знайти відповідь.
Початок шкільного навчання не означає, що іграшки та ігри - це вчорашній день. Дитина має продовжувати бавитися зі своїми улюбленцями, будувати замки з піску. Саме поступове входження у нові заняття відсуне на другий план дитячу гру. Недопустимо засуджувати чи сміятися над тим, що першокласник не розлучається з іграшками. Дуже важливим є розуміння батьками того, що в такий непростий період улюблена лялечка чи ведмедик дуже допомагають дитині пережити нові події, осмислити враження, впоратися з емоціями.
Автор: Л. Вовчик-Блакитна По матеріалам: Голос України