Як відомо, життя складається з буднів та свят. Будні дитини в сім’ї насичені справами не менш важливими, ніж у дорослих. І в неї такі самі турботи, радощі, прикрощі. Дитина живе у загальній атмосфері рідного дому, дихає одним з вами повітрям, поділяє уклад і темп вашого життя – розмірений або квапливий, дійовий або пасивний. Вона – свідок, учасник усього, чим живуть дорослі.

Будні дитини в сімейному колі. Як багато вони значать для неї. Це й перша казка, і захоплююча книжка; це й дбайливі руки мами, і зосереджене обличчя старшого брата чи сестри за уроками; це загальна заклопотаність і дозвілля за чашкою вечірнього чаю, прочитана вголос газетна стаття, обговорення новин, «принесених» з роботи татом чи мамою; це і «сімейна рада», і довгоочікуваний дзвінок у двері, що сповіщає про татове повернення з роботи; і загальне мовчання, коли кожний занятий своєю справою; і дружний сміх біля телевізора. Це радощі й прикрощі, зустрічі й розлуки, хвилювання і маленькі незгоди, без яких не обходиться в кожній сім’ї. Іноді ми забуваємо про те, що виховуємо дитину не тільки тоді, коли її повчаємо, а й тоді, коли відповідаємо на численні «чому?». Дитина підпадає під виховні впливи тоді, коли вона поруч з  нами сидить за столом, їсть, стелить ліжко, допомагає дорослим.

Особливо запам’ятовуються в дитинстві вихідні та свята, проведені в сімейному колі. Неділя – день особливий. «Сьогодні вихідний», – говорить дитина, розуміючи під цим, що і вона, як і всі дорослі, не йде «на роботу» в дитячий садок. Дитина радіє з того, що піде гуляти з татом і мамою. А скільки буде нових вражень. Це можуть бути і прогулянки за містом, і екскурсія до зоопарку, музею, і поїздка в гості до бабусі.

А головне – це спілкування з близькими їй людьми. Першу школу людського спілкування дитина проходить у сім’ї. Спілкуючись з рідними, вона опановує ази суспільної поведінки, ставлення дорослих до інших людей, і, беручи за приклад, будує свою поведінку, формує власне мовлення. Сім’я – це колиска духовного росту дитини, основний фундамент виховання культури спілкування.

«Духовне життя дитини повноцінне тільки тоді, коли  вона  живе  в світі  гри,  казки,  музики,  фільмів, фантазії,  творчості.  Без  нього  вона – засохла  квітка”, –  говорив В. Сухомлинський.

У сім’ї є всі передумови для створення різноманітних педагогічних ситуацій, що забезпечують виховання чуйності, співпереживання, піклування про іншу людину. Тому кожен дорослий повинен думати, як  вести себе в присутності дитини, розуміючи, що для неї, цієї маленької  людини, він є зразком.

Фізичне, психічне та розумове виховання дитини починається в ранньому дитинстві. Всі навички набуваються в сім’ї, у тому числі й навичка правильної мови.  Мова дитини формується на зразок мови рідних та близьких їй  людей.

Існує глибоко неправильна думка про те, що звукова сторона мови дитини розвивається самостійно, без спеціального впливу та допомоги дорослих, ніби дитина сама поступово оволодіває правильною вимовою. У дійсності ж невтручання в процес формування дитячої мови майже завжди веде за собою відставання в розвитку. Мовні недоліки, закріплені  в дитинстві, з великими труднощами переборюються в наступні роки.

Розумна сім’я завжди старається впливати на формування дитячої мови, починаючи з ранніх років життя. Дуже важливо, щоб дитина з раннього дитинства чула мову правильну, чітку, на прикладі якої формується її власна мова. Батьки зобов’язані знати, яке важливе значення для дитини має мова дорослих, як  потрібно з маленькими дітьми розмовляти, чітко вимовляючи кожний звук, не поспішаючи, не «з’їдаючи» складів та закінчень слів.

Неможливо підлаштуватися під дитячу мову. Якщо дорослі не слідкують за своєю мовою, то до вуха дитини багато слів долітають з неправильною звуковою будовою. Особливо чітко потрібно промовляти незнайомі слова.

Ви повинні привчати малечу дивитися прямо на того, хто говорить. Тоді воно легше переймає артикуляцію дорослих. Вихователю з досвідом дуже легко встановити, що дає дитині сім’я – чи з нею працюють, розмовляють, привчають до життя, чи дитину покинуто на саму себе.

Ось дві дитини. Одна з них розумно й чітко відповідає на запитання, розповідає казку, виразно читає вірш, співає пісеньку (вона їх знає чимало – мати їх співала). І друга дитина. На ті ж самі запитання у відповідь – тиша. Але це не означає, що друга дитина менш розумна чи менш зацікавлена. Ні. У неї розумні очі, вона адекватно реагує на те, що відбувається навколо неї. Різниця в тому, що першій дитині в сім’ї приділяється дуже багато уваги.