14 лютого у нашій школі традиційно зустрічалися випускники минулих років.  Колись вони, як оті пташата, розлетілися з рідної школи, а через роки повернулися до неї знову, на один-єдиний день. Вир життя розкидав однокласників по різних шляхах, по-різному склалися долі. Дехто так і проживає в рідному селі, багато хто торує життєві шляхи далеко від отчого дому, а інших доля закинула так далеко, що через велику відстань не змогли приїхати на зустріч, але вітальні листівки для своїх однокласників та фотокартки надіслали.

Веселий школярський дух, дух навчання, безтурботне дитинство і нині відчувається і в коридорі, і в класах. Він вічний, цей дух неперервності людського життя. Тільки й чулося: «А пам’ятаєш? …»

Пройшли, пробігли роки… Але очі однокласників не втратили веселих іскорок та блиску. У кожного своє життя,  але кожне по-своєму цікаве, насичене подіями, всім є що сказати: про себе, про свої здобутки, здобутки своєї родини. Говорити один з одним, здавалося б, могли до безкінечності. Це був ще один день дитинства, хоч уже й дорослих людей - всі стали веселими безтурботними учнями.

Організували цю зустріч дев’ятикласники начолі з класним керівником. Вони допомогли випускникам 2014, 2010, 2005, 1995, 1985, 1975, 1965 знову зустрітися з дитинством. Дарували всім вітання та пісні. Бажали здоров’я всім на довгі-предовгі літа, безмежного щастя, затишку та злагоди в родинах, щоб діти та онучата завжди приносили тільки радість, щоб життя було прекрасне, побільше посмішок, удачі, наснаги.  

Сьогоднішні випускники зрозуміли, що головні життєві іспити їхні гості уже склали на високі бали. Вони уже відбулися як люди, як батьки, професіонали кожен у своїй справі. Адже оцінки їм ставить найсуворіший і найсправедливіший екзаменатор – життя. Ці відверті розмови впевнили дівчат та юнаків в тому, що все своє життя вони також проживуть гідно. А ще дуже часто будуть згадувати рідну школу, яка завжди зігріватиме душі теплом та добром.

Була на зустрічі й ота сумна страшна хвилина – хвилина мовчання. Коли на очах бриніли сльози. Згадали своїх вчителів та однокласників, які вже ніколи не переступлять шкільного порогу, бо їхні душі відлетіли у вічність. Вшанували їх пам’ять хвилиною мовчання.

Такі щорічні зустрічі допомагають повернутися в дитинство та юність уже поважних людей. Учні ж тоді переконуються, що старіє тільки тіло, а душа завжди повертається до шкільних друзів, шкільних пригод, до юності.