Усі свята, загальнонародні і особисті, не обходяться без квітів. Квіти своєю красою, своїм-пахощами не тільки прикрашають свято, але і створюють гарний настрій. У різні часи й у різних народів квіти не тільки були учасниками багатьох урочистих подій, але й на честь самих квітучих рослин влаштовувалися свята.
 У стародавній Греції святкували – день гіацинта, у стародавньому Римі – розалії, в Туреччині – свято тюльпана, в стародавній Франції – свято троянд і конвалій. Особливо багато квіткових свят налічувалося в Китаї та Японії. У лютому – свято цвітіння слив, в березні – цвітіння персиків, в квітні – вишень, в червні – півонії, в жовтні – хризантем і червоніючого листя клена. У свята цими квітами прикрашалися будинку, човни, коні, грала музика, люди співали, поети писали вірші на довгих смугах паперу і приколювали їх до квітучих дерев і кущів. А садівники і селекціонери завжди відзначають народження нових сортів рослин.
А чи знаєте ви, які свята, що не обходяться без квітів відзначаються на Україні ?
Без квітучої лози, не було б Вербної неділі, інші її назви (Квіткова неділя, Шуткова, Баськова, Пальмова). Тому саме у цей день потрібно було її посвятити. Тому що верба захищає від усіляких бід і не тільки. Свячена верба користується дуже великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу”, а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, борони Боже, під ноги не потрапило. Посвяченій вербі приписується велика магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то тільки свяченою вербою – "щоб нечисть не чіплялася до тварин”. Більше того, гіллям свяченої верби зупиняють град. Верба має велике значення і в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину – у повній надії, що поможе. Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Також нею лікуються і від пропасниці, шлункових захворювань та ревматизму, збивають гарячку. А товчене листя з верби кладуть на рани.
Верба має неабияке значення і в науковій медицині. Ось як пише про це Юрій Липа в книзі "Ліки під ногами”: "Кора верби в легких наварах помагає в ревматичних хворобах суглобів і болях м’язів. Найліпше пити її в мішанці з іншими травами, і то впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори також потрібно давати в гарячкових станах і пропасниці, зв’язаних з побільшеною нервовістю. Тому що головний склад світових ліків на нерви – це кора білої верби.
До наступних квіткових свят можна зарахувати і Зелені свята. Це дуже давнє народне дохристиянське свято, яке символізує остаточний прихід літа. Це завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі Зелених свят тисячі років лежали культ рослинності і магія заклинання майбутнього урожаю.
З прийняттям християнства Зелені свята почали називатися ще й Трійцею, які відзначалася на 50-й день після Паски і співпадали з Зеленою неділею. Проте впродовж багатьох століть традиційно залишалася давня народна ритуально-обрядова складова Зелених свят. Деякі тисячолітні традиції і обряди наших пращурів, звичайно, були втрачені і призабуті, деякі були змінені або спрощені, але народна пам’ять все ж таки зберегла бодай елементи і головні атрибути Зелених свят.
Напередодні Зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, хату, подвір’я та господарські будівлі прикрашали клечанням – зеленими гілками дерев. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, пижмом, лепехою.
Як всі інші свята наших пращурів, Зелені свята базувалися на хліборобських традиціях сонячного циклу. Але окрім культу Сонця і культу померлих предків, в основі Зелених свят лежав культ дерева і квітів.
Найколоритніше та найцікавіше свято квітів, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят це свято молоді – Купало, яке святкується 7 липня. Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця – Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця – Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі – найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі – найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала також називають Богом плодючості.
Купальська ніч – чарівна ніч. У цю ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили. І ще не скоро сонце покажеться на небі, а вже бабусі і ворожки крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля, яке в цю ніч набуло виняткових чарівних і цілющих властивостей.
Вранці, як тільки розвидниться, дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Найголовніше для вінків – барвінок. З лісових квітів ще збирали ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, чебрець, не-чуй-вітер, братки, з польових – волошки, мак, сокирки, хлібні колоски, з городніх – любисток, м’яту, чорнобривці, ласкавці та кудрявці.
Зібравши досить різних квітів, вони йшли до річки і плели вінки. В деяких місцевостях дівчата плели вінки напередодні Купайла. Кожна дівчина мала сплести два вінка. Дали проводився своєрідний хоровод з вінками – дівчата повільно йдуть одна за одною, піднімаючи до сонця вінки, які тримали в обох руках. При цьому вони підтанцьовували і співали купальські пісні. А потім пускали їх по воді і ворожили, хто, коли і з ким побереться:
Гей, на Івана, гей, на Купала, красна дівчина долі шукала. Квітки збирала, віночок вила, долі водою його пустила. Полинь, віночку, по бистрій хвилі, поплинь під хату, де живе милий, поплив віночок долі водою, серце дівчини забрав з собою.
14 серпня в народі святкують свято Маковія, яке в церковному календарі називається днем семи мучеників Маковеїв. З цього дня розпочинається «спасівка» — піст, який триває два тижні. В цей день у церквах святять воду, квіти і мак.
На Маковія кожний мав букет квітів, в якому обов’язково мають бути присутні великі достиглі голівки маку. Такий букет називається «маковійчик» або «маковейка» і в ньому можуть бути – чорнобривці, жоржини, айстри, гвоздики, барвінок, а також різні трави - васильки, м’ята, чебрець, любисток, петрові батоги, полин, деревій, будяк-пристрітник.
На Поліссі до маковійнового букета додають морквинку, невеликі качани кукурудзи, горох, квасолю, кріп. На Черкащині колись вважали, що на Маковія треба обов’язково посвятити квіти, бо «від цього квітне господарство». Святити несли також вінок із квітів і колосків, посередині якого ставили свічечку. На Поділлі святили цілий сніп городини та зілля, обв’язаний червоною китайкою. З ним урочисто обходили всю господу, хату, городи, сподіваючись і на наступний рік отримати гарний врожай і примноження в господарстві.
Після освячення, маковійчика кладуть за образами, і він зберігатиметься там аж до весни, а деякими травами і маком будуть користуватися за необхідності. Весною мак розсівають по городу, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітають до своїх кіс – «щоб не випало з голови волосся».
Цікаво, що навіть зараз дехто з міських жителів зберіг цю народну традицію, і ставляться до маку як до оберегу. Наприклад, ним посипають біля порогу квартири, де народилася дитина, щоб її не наврочила якась людина, що прийде провідати породіллю.
Окрім звичайного городнього маку дівки-чарівниці на Маковія святили мак-видюк (самосійний мак), що вживався як засіб проти чар від відьом, а також проти упирів і так званих «ходячих покійників». Таким маком треба було обсипати навкруги себе або обсипати дім – зробити магічне коло з маку – тоді всі вроки і хитрощі відьми пропадуть безслідно. За народними уявленнями, відьма або упир не могли заподіяти людині шкоди, аж поки не визбирають весь мак до зернини. Вважалося, що відьми дуже боялися такого маку, особливо з першої маківки, яку вони намагалися вирвати на чужому городі.
|