Мова, наша мова, мова кольорова,

В ній гроза травнева, тиша вечорова.

Мова наша, мова - літ минулих повість,

Вічно юна мудрість, сива наша совість

Мова, наша мова - мрійнику - жар-птиця,

Грішнику - спокута, спраглому - криниця.

А для мене, мово, ти - як синє море,

У якому тоне і печаль, і горе

Мова наша, мова - пісня стоголоса:

Нею мріють весни, нею плаче осінь.

Нею марять зими, нею кличе літо,

В ній криваві рими, сльози "Заповіту"

Я без тебе, мово, - без зерна полова,

Соняшник без сонця, без птахів діброва.

Як вогонь, у серці я несу в майбутнє

Незгасиму мову, слово незабутнє.

Юрій Рибчинський

Мова - найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови - це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою - сильною і високорозвиненою стає нація і держава.

Українська мова - це велика культура та історія. Українською мовою написані невмирущі твори Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки, Нечуя-Левицького і Коцюбинського.

Мова - це серце нації і канва, на якій людина вишиває узори свого буття. Мова – це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність, своє минуле і майбутнє. Мова - це невичерпна духовна скарбниця, до якої народ безперервно докладає свій досвід, розум і почуття.