Козацькому роду нема переводу

1.   Було колись в Україні – ревіли гармати:

   Було колись – запорожці вміли панувати.

   Панували, добували і славу, і волю.

   Забула вже Європа ту силу молоду,

   Що біля Конотопа розбила вщент орду.

   Забули тугодуми, як воля січова

   Творила віщі думи, збирала в кров слова.

   А ми сьогодні нагадаймо, що слава козацька – жива!

2. Доброго дня, Шановні учасники нашого заходу, щиро вітаємо вас з Днем Українського козацтва, святом всіх представників славтеного лицарського роду, гідних нащадків великих прадідів, у чиїх жилах пульсує гаряча козацька кров і живе дух наших героїчних запорожців. Козацтво завжди було символом честі,  самовідданого захисту рідної землі, продовження славних українських козацьких традицій. Козацтво є гордістю нашого народу, душею України, її надією та оберегом.

 3.  Як відомо людина нерозривно пов’язана з минулим свого народу, його історією, і сьогодні ми перегорнемо одну із сторінок нашого славного минулого.

 4.  Був час, коли всю нашу землю загарбали й поділили між собою сусідні держави. Нестерпно було жити українському народу в неволі. І почав він утікати в пониззя Дніпра, за пороги, де були дикі степи. Втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. На островах, що лежали посеред бистрої Дніпрової води, вони заснували Запорозьку Січ.